П`ятниця, 24.11.2017, 13:43
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна БлогРеєстраціяВхід
Меню сайту
    Календар
    «  Грудень 2016  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
       1234
    567891011
    12131415161718
    19202122232425
    262728293031
    Хто на сайті

    Онлайн всього: 1
    Гостей: 1
    Користувачів: 0
    Корисні посилання
    Форма входу
    Головна » 2016 » Грудень » 5 » Урок у сучасному вимірі
    10:33
    Урок у сучасному вимірі

    Урок у сучасному вимірі

           Що значить урок у сучасному вимірі? 

           Спробуємо відповісти на це питання таким чином: це урок, який за своїм змістом, організацією, методикою відповідає вимогам даного істо­ричного періоду, соціуму, в якому дитина живе, а не просто вчиться, урок, що орієнтований на розвиток і становлення соціального та професійного самовизначення особистості. 

           Спираючись на дану точку зору, розглянемо урок з трьох таких позицій: 

    • урок як трибуна протиріч, проблем для дитини, що змушує вчителя постійно вносити зміни, тобто нововведення в навчально-пізнаваль­ну діяльність;
    • урок як система педагогічної діяльності вчителя з формування в учнів способів, умінь самостійно пізнавати нове й самостійно навчатися;
    • урок не тільки як процес пізнання учнем світу, ай процес пізнання са­мого себе.

           Отже, зупинімося на протиріччях, які викликають необхідність вне­сення нового в зміст, методику, організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів. 

           Криза освітньої системи характеризується багатьма ознаками. Ф. Кубе, аналізуючи кризові явища в освіті, висуває головну умову, за якої систе­ма освіти може вважатися ефективною: наявність взаємозв'язку між со­ціальним попитом на якісну освіту й спроможністю системи освіти її за­довольняти — це ключовий показник її ефективності. 
           Для нашої системи освіти характерною кризовою ознакою на сьогодні залишається інертність: освіта з великим запізненням реагує на потреби суспільства, суспільства з швидкою динамікою розвитку, тобто в системі освіти нерозроблені механізми мобільного реагування на зміни, що від­буваються в суспільстві, і саме це виступає гальмівним фактором в забез­печенні ефективності її функціонування й розвитку. 
           Критерії визначення якості освіти знаходяться в протиріччі з якістю, яка відповідає вимогам часу. Одна з проблем у тому, що традиційна си­стема оцінювання якості освіти залишається на позиції змістової скла­дової і в тому, що в критерії оцінювання якості освіти практично не включаються показники, що виявляють методичну складову: способи, методи, прийоми, алгоритми пізнання нового, роботи з інформацією,— як цього вимагає дійсно якісна освіта.
           Чому так важлива методична складова? 
           Випускники, які успішно опанували курс навчальних програм се­редньої освіти, вміють застосовувати свої знання в знайомій ситуації, але не вміють самостійно працювати з інформацією, самостійно набува­ти нові знання, не можуть розраховувати на успіх в інформаційному су­спільстві XXI століття. 
           Як підкреслює Майкл Фуллан, «важливо вміти знайти адекватний спосіб у взаємодії. Однієї науковості тут недостатньо, важливо зрозумі­ти особливості в діяльності людини». А особливості в діяльності люди­ни різні — і до того ж постійно змінюються. 1 саме методична складова освіти дає можливість людині орієнтуватися, знаходити адекватні спосо­би взаємодії. 
           Нові історичні повороти спричиняють нові ідеї, цінності й нові освіт­ні реформи, що припускають формування моделі «нової людини». Ще до­недавна якість освіти визначалася знаннями, уміннями й навичками в ме­жах навчальних програм. 
           Сьогодні освіта має бути побудована на чотирьох основних ідеях: 

    • навчатися, щоб уміти;
    • навчатися, щоб діяти; .
    • навчатися, щоб жити разом;
    • навчатися, щоб бути.

           Пріоритетною в оволодінні інтелектуальними загальнонавчальними вміннями розглядається здатність учня трансформувати знання, здій­снювати перенос у нові умови й використовувати їх. Поняття «компетен­тність», що з'явилось у школі з початком її модернізації, розглядається як мета освітнього процесу в цілому. 
           Головним у роботі з учнем для вчителя виступає не предмет, якому він нав­чає, а особистість, яку він формує. Не предмет формує особистість, а вчи­тель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета. 
           Наукові дослідження показали, що навчання може не тільки сприя­ти просуванню вперед, але й уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам'ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня. Саме тому сьогодні на перше місце виступає не здобуття суми знань, 
    а розвиток особистості. Ось чому приділяється велика увага такому виду навчання, як продук­тивне, що створює умови для розумової діяльності дитини.

     

    Категорія: Заступникам з навчально-методичної роботи | Переглядів: 66 | Додав: mrpz